Юлії було лише 15, коли на початку повномасштабного вторгнення до їхнього двору під’їхали військові машини… Люди в чорній формі зайшли в будинок, вилучили всі телефони й роутери. Пізно ввечері батька Юлі вивели із кімнати російські військові і посадили в машину. Він йшов у кайданах, але із посмішкою, аби не налякати доньку. Того ж дня забрали і матір дівчини. Довгий час Юлія не мала жодного уявлення про те, де їх утримують і жила разом з бабусею.

«Я всіма силами старалася не думати про це, чекати хороших часів, коли повернулися батьки і мій брат, якого вони теж забрали… ».

Юлія продовжувала ходити до своєї школи, де тепер більше не було української мови, а діти щопонеділка стояли на лінійках і слухали гімни рф та лнр. Вчителі розповідали, що «росія прийшла захищати вас», а Юлія згадує, що ніхто не розумів – від кого?

Через 2 роки дівчині нарешті повідомили: є можливість побачитися з батьками! Зустріч була короткою — але достатньою, щоб побачити все. Батьки були бліді та виснажені. У тата була розсічена губа і вибиті зуби. На тілі матері зяяло ножове поранення від грудей до шиї, були поламані ребра, виднілись сліди від електрошокера.

«Я вже тоді зрозуміла, що навряд чи все буде добре, хоча мені дуже хотілося…».

Батькам винесли вироки: кожен отримав більше 10 років ув’язнення. Зараз Юлія перебуває під опікою родички і продовжує чекати на повернення батьків і брата. Коли вони вийдуть з російської в’язниці, дівчинці буде вже більше 30 років…