Допоможемо виїхати із окупації чи прифронтової зони

Історія Олени

Коли снаряди почали падати все ближче до її рідної Дружківки, Олена зрозуміла, що залишатися більше не можна. Поруч з нею була донечка, яку треба захистити, і мама, яка вже не в тому віці, щоб переживати таке. Будинок, в якому вони провели стільки років, зруйнувала війна. Повернутися до звичного життя було неможливо.

Восени 2025 року команда Save Ukraine евакуювала родину Олени з Донецької області до Київщини. Сюди вони приїхали з тривогою, що все залишилося в минулому, а майбутнього в них немає.

У центрі «Надії та відновлення» їх зустріли тепло і прийняли без зайвих запитань. Психолог центру став для Олени тим провідником, який допоміг пережити травматичний досвід, заняття за заняттям, крок за кроком. Тривожність, яка не давала дихати, почала відступати. Прийшло розуміння: навіть після тотального руйнування минулого життя можна відбудувати себе наново.

Мама Олени – пенсіонерка і жінка неймовірної внутрішньої сили. Вона не змогла просто чекати і знайшла роботу, і зараз продовжує бути опорою для всієї родини. Донечка ходить до навчального закладу, знаходить нових друзів і вчиться знову радіти життю.

А сама Олена сьогодні працює в центрі підтримки літніх та маломобільних людей. Там, де щодня потрібні увага, терпіння і справжнє людське тепло. Вона знає, що таке опинитися без опори, і саме тому так добре вміє давати її іншим.

Історія Світлани

Світлана разом зі своїми трьома дітьми були повністю виснажені щоденними обстрілами, коли вони вперше прийшли в наш центр «Надії та відновлення». Жінка взагалі не вірила, що може бути спокійно. Адже позаду залишилося кілька років життя в рідному селі на Херсонщині, яке з перших днів повномасштабного вторгнення потрапило в окупацію росіян. Погрози від колаборантів, приліт ракети прямо у двір, контузія сина і постійний страх за життя підвели до того, що пора було виїжджати у більш безпечне місце.

В наш центр сімʼя потрапила з важким психологічним і фізичним виснаженням. Світлана сама виховує трьох дітей і весь цей час намагалася бути для них опорою, хоча сама перебувала у стані посттравматичного розладу. Син Олексій роками жив із бронхіальною астмою, переніс контузію та потребував комплексного лікування. Донька Валя мала проблеми зі здоров'ям, а наймолодша Аня потребувала раннього втручання, занять із логопедом, неврологом і хірургом.

Протягом двох місяців команда Save Ukraine допомагала родині повернутися до нормального життя. Дітям провели медичні обстеження у клініці «Добробут», консультації вузькопрофільних спеціалістів, лікування, надали стоматологічну допомогу. Також з сімʼєю працював психолог.

Паралельно команда супроводу допомогла оформити всі необхідні документи: внутрішній та закордонні паспорти, довідки ВПО, державні виплати. Родина отримала планшети для навчання дітей, продуктові набори, одяг, засоби гігієни та все необхідне для початку нового життя.

А після завершення програми перебування в центрі команда Save Ukraine допомогла Світлані знайти безплатне житло та влаштуватися на роботу музичним педагогом. А сьогодні Світлана вже очолює музичну школу. Для жінки, яка ще недавно не знала, де завтра житимуть її діти, це стало поверненням до себе, до професії, гідності й віри у власні сили.

Історія Миколи

Микола та його дружина Наталя зрозуміли, що не можуть мати власних дітей, і тому вирішили подарувати родину тим, хто найбільше її потребує. Вони взяли під свою опіку кількох сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І вже у 2019 році офіційно стали дитячим будинком сімейного типу. Їхній будинок на Херсонщині завжди був сповнений дитячого сміху, спільної праці та тепла.

Повномасштабне вторгнення перекреслило це життя. Понад півтора року родина перебувала в окупації: російські військові регулярно приходили з обшуками, вимагали оформлення російських документів, погрожували забрати дітей. Микола зрозумів, що чекати більше не можна.

Навесні 2026 року сім'я приїхала в центр «Надії та відновлення» Save Ukraine. Родина оперативно оформила документи, пройшла медичні обстеження та розпочала психологічне відновлення. Наймолодший син Денис розпочав заняття з логопедом в центрі раннього втручання, інші діти проходили творчі майстер-класи та роботу з психологами. Микола щодня супроводжував кожного з них.

Вже у квітні команда Save Ukraine допомогла Миколі з дітьми переїхати в нове житло. Невдовзі до родини приєдналася і дружина Наталя, якій все-таки вдалося виїхати разом з літніми батьками з окупованої території. Родина нарешті возз'єдналася.

Історія Євгена

У лютому 2022 року Євген приїхав у рідне місто до батьків з Харкова, де навчався на другому курсі. Тут його й застала повномасштабна війна. Кілька років поспіль хлопець спостерігав, як окупанти знищують його рідне місто. Вулиці щодня порожніли, зникали усі сервіси, опалення, гаряча вода та нормальне життя. Більшість знайомих виїхали. Євген жив максимально непомітно: не виходив без потреби, уникав людних місць, остерігався перевірок на вулицях. Єдине, що його весь цей час рятувало, — це дистанційне навчання у Харківському університеті радіоелектроніки.

Про можливість виїхати хлопець дізнався від викладачів, які самі вибралися раніше завдяки Save Ukraine. І лише після того наважився на виїзд.

Лише в Україні Євген відчув свободу: менше психологічного тиску, більше простору для дихання і спілкування. Тут у нього з’явилася можливість бачити друзів, говорити вільно та отримувати навички, необхідні для майбутньої роботи.

Сьогодні Євген працює програмістом у Save Ukraine, продовжує професійно розвиватися в ІТ та впевнено будує кар'єру за спеціальністю, про яку мріяв ще під час навчання. Те, що колись здавалося далеким майбутнім, сьогодні стало реальністю.

Та робота — не єдине, чим живе Євген. Особливе місце в його серці займає музика. Євген привіз із собою гітару. У центрі він проводить заняття з гри на гітарі для дітей, допомагає їм відкривати світ музики, знаходити нові захоплення та проживати свої емоції через творчість.

А попереду на Євгена чекає його найважливіша мрія: допомогти батькам, які досі залишаються на окупованій території, виїхати в Україну.