Генерал Кирило Буданов завітав до центру Save Ukraine
Врятовані діти попросили генерала Буданова звільнити Крим
Днями Кирило Буданов відвідав центр «Надії та відновлення», Save Ukraine. Зустрівся з дітьми й родинами, яких ми врятували з Олешок, інших окупованих територій України та з росії.
Для багатьох із цих дітей він довгий час був героєм, якого вони знали лише з екрана. В окупації вони дивилися його виступи, слухали інтерв’ю й вірили, що Україна за них бореться. Серед врятованих нами юнаків є ті, хто отримував повістки до російської армії, хто жив під загрозою примусового призову. Вони навряд чи могли уявити, що одного дня зустрінуться з ним особисто.
А сьогодні генерал сидів поруч і слухав, як вони жили в окупації, що пережили, як наважилися виїхати і як вдалося вирватися. Говорили й про те, що потрібно тепер, аби вони могли відновлюватися, навчатися, будувати своє майбутнє в Україні.
Під час зустрічі генерал запитав у молоді з Криму, про що вони мріють. Вони попросили його звільнити Крим.
Особливою була розмова з родиною з Олешок. Рятуючись від голоду та смерті, вони йшли через мінні поля. За кожною такою історією — страх, виснаження і величезне бажання жити.
Лише цього року Save Ukraine вдалося врятувати понад 300 людей з Олешок. І ми продовжуємо рятувати людей з Олешківщини, Голопристанщини та інших окупованих громад, де залишаються українські сім’ї, позбавлені достатньої їжі, ліків і можливості безпечно виїхати.
Для нас важливо, щоб голоси цих родин були почуті людьми, які беруть участь у переговорах і впливають на майбутнє України. Щоб за словами про окупацію, повернення та мир завжди бачили конкретну дитину. Її родину. Її дім. Її право жити у своїй країні.
Досвід порятунку з Олешок засвідчив: більшість врятованих обрали повернення на підконтрольну Україні територію. Попри все пережите, вони зберегли свою українську ідентичність і прагнення бути вдома. Україна має продовжувати боротися за них — і за тих, хто досі чекає на порятунок.
Дякуємо генералу Буданову за цю зустріч, за уважність до дітей і готовність чути їхні історії. За просте людське спілкування, яке так багато для них означає.
І, звісно, генерал не міг відмовити дітям у спільних фотографіях, про які вони так мріяли.
